Владика Ґудзяк про Папу Франциска: він говорив про нас світові і молився за нас

Світлана Духович – Ватикан

«Те, що Папа Франциск кожної середи і кожної неділі закликав весь світ молитися за Україну, має велике значення», і лише час покаже, «наскільки зусилля Папи і його співпрацівників впливали на звільнення наших військових полонених, і наскільки Папа старався, щоб до України повернулися наші діти». Такими думками в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News поділився архиєпископ Борис Ґудзяк, Митрополит Філадельфійський УГКЦ, який цими днями перебуває в Римі, де візьме участь у похороні Папи Франциска. Ґрунтуючись на особистих розмовах з Папою, владика Борис зазначає, що Святіший Отець Франциск визнавав, що не кожен його вислів був точним чи вдалим, але він визнавав, що, як і всі ми, він є грішником, і йому властиво помилятися, але він хотів, щоб українці розуміли, що він їх любить і за них переживає.

Владико, ми перебуваємо у великодньому періоді, але вся Церква тепер переживає сумну подію смерті Папи Франциска. Якими думками ви би хотіли поділитися з цього приводу?

Цей сум огортається пасхальною радістю. Папа Франциск мав благодать віддати дух на другий день Пасхи. Останні його слова Urbi et Orbi (до міста та до світу) були “Христос Воскрес!”. Попередніми днями він відвідав в'язнів. Він об'їхав [ред. панорамним автомобілем] площу Святого Петра, ніби прощаючись, і він відчував уже, що гряде смерть, я так думаю. Це було більш-менш очевидно. І для кожного віруючого смерть повинна бути моментом надії. Ми проповідуємо вічність, ми проповідуємо те, що Господь нам Сам казав: Він чекає на нас. Небесний Отець в Своєму домі має багато кімнат, і ми є запрошені до цієї вічної трапези. І в тому сенсі я за Папу Франциска радію. Я думаю, що останні місяці і навіть останні роки для нього були непрості: в такому віці нести таку відповідальність. Ми собі не можемо уявити, яка це ноша складна і важка. І він це робив з радістю. Я мав нагоду кілька разів спілкуватися особисто з Папою Франциском: він завжди був уважливим, і він був радісним, позитивним. Він не був пригніченим. Я не чув від нього нарікання. Він, навпаки, радів зустрічі і хотів поділитися натхненням. Приходить час, коли наша місія в цьому світі завершується, і це є добре її завершити і увійти у цю вічність, яку нам Господь обіцяє.

Все, що тепер відбувається у Ватикані навколо події відходу до вічності Папи Франциска, привертає увагу журналістів і світових медіа. В таких обставинах, мабуть, існує ризик, що з поля зору може втратитися щось суттєве…

Є певна частка такої сенсації: “помер кумир”, “померла якась відома особистість”. Але я думаю, що ці довгі черги, які тягнуться далеко поза площу Святого Петра до вулиці Примирення (via della Concilliazione), свідчать про те, що Папа Франциск промовив до багатьох. Багато людей в світі перебуває на марґінесі: бідні, голодні, безправні, можливо, з якимось вадами чи інвалідністю. Сьогодні є дуже багато людей, які переживають депресії, тривожність, які мають залежності. І цей заклик Франциска, що Церква є «для всіх, для всіх, для всіх» підніс дух багатьох людей, яких, можливо, ми навіть не бачимо в Церкві. Тому важливо звертати увагу на ці основні посили Папи Франциска і розуміти, що лише з часом посіяне вчора насіння зійде і принесе свій плід. Папа Франциск відзначався смиренням: він себе називав грішником. Він так про себе сказав і в моїй довшій розмові з ним 26 серпня 2022 року, коли я старався пояснювати, чому українці не можуть сприймати певних постулатів чи певних висловлювань. І він сказав: “Я грішник”. Іншими словами: “Я можу помилятися”. Він додав: “Але я дуже хотів би, щоб українці розуміли, наскільки я їх люблю, наскільки я за них переживаю”. І це не було виключно звернене до українців, хоча не знаю, чи є інший народ, якого так часто згадував Папа Франциск. Я думаю, що за останні три роки триста п'ятдесят разів звертався до українців і говорив світові про українців, закликаючи моліться за цю країну, яка переживає такі тортури. Він казав: “Martoriata Ucraina”, тобто, країна, яка переживає тортури. Він хвилювався за людей. Це видно з фотографій, із відеокліпів. І я це пережив. Він зустрічав сотні й тисячі осіб особисто протягом свого служіння. І ця наснага, це бажання давати, служити, підняти, оцінити – все це зберігалося. Мені трохи прикро, що зараз стільки уваги в медіа присвячується якимось поверхневим питанням, як наприклад, яка є труна, чи які кардинали в який спосіб будуть голосувати, тощо. А нам слід пам'ятати, що Церква – це Тіло Христове, і Церква в цьому сенсі є Божественною. Христос у своїх страстях дійшов вже до самої глибини нашого буття, до дна нашого гріха, яким є смерть. І у воскресінні Він це все переобразив, звільнив нас від цих кайданів. Ми про це співаємо у воскреслому тропарі: “Христос своєю смертю смерть подолав”. Церква є Його тілом з нашими ранами. Цікаво, що Христос воскрешає з ранами, і возноситься з ранами, і Він є праворуч Отця з нашими ранами. Отже, відбувається щось дуже таїнственне… Папи міняються, може змінюватися стилістика Церкви, але нам важливо пам'ятати, що є основним. І Папа Франциск хотів, щоб кожна людина відчула, зрозуміла Божу любов. Сьогодні дуже багато молодих людей, можливо, не тільки молодих, не знаходять сенсу в житті, не розуміють, куди вони прямують, для чого, з якою метою. Папа Франциск просто повторював слова Ісуса, бо Церква не є якоюсь інституцією, яка видумує свою суть, а це є Господня воля, і це є Господня спасенна дія в історії. Для багатьох Папа Франциск наближав Ісуса, і багатьох він наблизив до Бога цією безпосередністю, яка характеризувала Ісуса, цією ніжністю, близькістю. Майже кожну зустріч Папа завершував проханням: “Я прошу вас: моліться за мене”, і ми сьогодні повинні, передусім, за Нього молитись. Він казав, що він був грішником. Ми всі є грішниками. Він це спокійно і смиренно визнавав. І сьогодні ми маємо особливу нагоду стояти перед цим таїнством служителя, який відійшов, перед таїнством смерті. Ми це таїнство в українському народі переживаємо в жахливий спосіб, і наша надія є в Господі, у воскресінні. І тому навіть серед війни, навіть в час смерті Папи, перше і найважливіше слово – це “Христос воскрес!”.

Владико Борисе, окрім того, що ви очолюєте Філадельфійську Митрополію УГКЦ, ви також є істориком Церкви. Що б Ви хотіли сказати про понтифікат Папи Франциска з історичної перспективи?

Дуже часто ми є невільниками свого часу, своєї пам'яті, своєї перспективи. Але якщо зважити, що астрономи, геологи, науковці вказують на те, що цей всесвіт в цій конфігурації має десятки мільярдів років, то період двох тисяч років це є дуже короткий період, і нам варто мати на увазі, що ще може бути кілька тисячоліть, може ще буде десятки тисячоліть. Дванадцять років служіння Папи Франциска – це малий відрізок часу, який ми краще зрозуміємо з перспективи часу. Бо, дивлячись з дня на день, на вчора, на завтра ми не бачимо головних акцентів. Я думаю, що найважливіше, чим поділився з нами Папа, – це заклик до того, щоб радіти у Євангелії [ред. Апостольське напоумлення Evangelii Gaudium, укр. Радість Євангелія]. Це був перший великий документ, який він видав наприкінці 2013 року. І він сам жив цією радістю. Дуже важливою є також його критика клерикалізму, яка, можливо, часом була дещо настирливою, і дехто вважає, не завжди справедливою. Але те, що він наближує служителя до вірного, те, що він каже, що “кожен пастир повинен мати запах овець” – це надзвичайно важливий принцип. Бо існує небезпека, що Церква може бути інституцією, в якій є посади, ці посади пов'язані з якоюсь владою, і Франциск нам показував приклад Христа. Ми хочемо спинатися кар'єрно, матеріально, завжди йти вверх, бути олімпійцями: “сильніше, дальше, скоріше”, іти вверх. А Христос ішов вниз, з неба до землі,  жив нашим простим життям, ввійшов в нашу смерть. Папа Франциск в різний спосіб показував це сходження вниз. Я думаю, що це залишиться його спадщиною. Цей Папа включив у різні служіння Ватикану на відповідальних місцях жінок і мирян, і я думаю, що це буде важливо. Він звертав увагу на екологію. Поки що не всі в світі переконалися, що відбувається глобальне потепління внаслідок людської дії, але багато народів, які є приморськими, сьогодні переживає дуже поважну загрозу. І його акцент на цілісності створіння буде промовляти і в майбутньому. Мені особисто було дуже цікаво бачити людину, яка в похилому віці несла тягар відповідальності. Мені шістдесят чотири роки, і я усвідомлюю, що я вже немолодий, не маю тої самої наснаги. Для мене у цьому сенсі був взірцем Патріарх Йосиф, який на сімдесят першому році свого життя прибув до Риму і ще понад двадцять років працював і служив. Приклад Патріарха Йосифа для мене дуже важливий. Але тут Папа Франциск в аналогічний спосіб служив, віддавав енергію, хотів людей духовно підняти, і робив це з усмішкою.

Яким, на Вашу думку, є значення понтифікату Папи Франциска для Церкви в Україні, яка вже від 2014 року і, особливо, протягом останніх трьох років, під час повномасштабної війни в Україні, разом з усім народом, переживає один із своїх найважчих періодів?

Те, що Папа Франциск кожної середи і кожної неділі закликав весь світ молитися за Україну, має велике значення. Ми щойно тепер бачимо, наскільки про нас не знають, про наше існування. Ми не маємо ще дипломатичної здатності промовляти у всіх країнах, на всіх континентах. А тут, правдоподібно, найбільш шанований моральний авторитет в світі – бо ми живемо в час упадку авторитетів – Папа Франциск регулярно, двічі в тиждень, іноді частіше і в інших формах говорив про нас, говорив про Україну. Це звучало всюди, і десь в Південній Америці і в Африці. І це був не лише заклик, це не лише інформаційний привід, але це є заклик до молитви. Ми ніколи не будемо знати, як ці заклики, які спонукали людей до молитви, вплинули на нас безпосередньо. Я довідався в сорок два роки, наскільки на моє життя впливала молитви моєї мами – це інша історія, в яку я зараз не буду заглиблюватися. Але я думав, що я себе знав, що я знав свою історію. Ми також думаємо, що ми знаємо свою історію. Але те, як молитва Франциска, молитва тих людей, яких Франциск по цілому світі закликав до молитви, як ця молитва мільйонів вплинула, ми колись, можливо, зрозуміємо, можливо, вже в Царстві Господньому. Чуда відбуваються… Україна не мала вистояти ні трьох тижнів, ні, можливо, навіть трьох днів. А ми стоїмо. Очевидно, є дуже великі жертви, великі каліцтва, великі втрати. Це болить нас усіх і нас придавлює. Це також дуже боліло Папу Франциска. Він визнавав, що не кожен його вислів був точним чи вдалим, але він хотів про нас говорити світові. Він думав про нас, і він за нас молився. Ті, які з ним зустрічалися – і сьогодні ми чуємо їхні голоси – про це свідчать. Також колись з часом виявиться, наскільки зусилля Папи і його співпрацівників впливали на звільнення наших військових полонених, і наскільки Папа старався, щоб до України повернулися наші діти. Час покаже.

Дуже Вам дякую, владико Борисе, за інтерв’ю, я дякую за те, що в такі важкі часи нагадуєте, що «перше і найважливіше слово – це “Христос воскрес!”».

Я дякую Богові за цей піст, за Великий тиждень, за цей Світлий тиждень. Наші богослужіння, наш спів і сама драма переходу від смерті до життя – у черговий раз я мав нагоду все це пережити. І я дякую Богові, що Він нас так любить, що Він став одним з нас і Своєю Божественною присутністю нас звільняє від гріха і від всього лукавства. Воно не має над нами остаточної сили. Стараймося позбутися різних немочів, але робімо це, знаючи, що основну роботу зробив і робитиме сам Господь.