Роздуми, які Папа Франциск приготував на Хресну дорогу в римському Колізеї
Вступ
Шлях Голготи проходить посеред наших щоденних доріг. Ми, Господи, зазвичай прямуємо в протилежному від Твого напрямку. Проте саме так може статися, що ми зустрінемось з Твоїм обличчям, перетнемось з Твоїм поглядом. Ми рухаємося як завжди, а Ти йдеш нам назустріч. Твої очі читають наші серця. Тоді ми вагаємося, чи йти далі так, ніби нічого не сталося. Ми можемо обернутися, подивитися на Тебе, піти за Тобою. Ми можемо наслідувати Твій шлях і відчути, що краще змінити напрямок.
З Євангелії від святого Марка (10,21)
Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його і сказав йому: «Одного тобі бракує: піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною».
Твоє ім'я – Ісус, і в Тобі справді «Бог спасає». Бог Авраама, Який кличе, Бог Ісаака, Який забезпечує, Бог Якова, Який благословляє, Бог Ізраїля, Який визволяє: у Твоєму погляді, Господи, що проходиш через Єрусалим, є все одкровення. У Твоїх кроках, що виходять з міста, – наш вихід до нової землі. Ти прийшов, щоб змінити світ: для нас це означає змінити напрямок, побачити доброту Твоїх слідів, дозволити пам'яті Твого погляду діяти в наших серцях.
Хресна дорога – це молитва тих, хто перебуває в русі. Вона перериває наші звичні шляхи, щоб ми від утоми прямували до радості. Так, дорога Ісуса має свою ціну: в цьому світі, який все обраховує, безкорисливість має високу ціну. У дарі, однак, все знову розквітає: місто, розділене на угруповання і розірване конфліктами, прямує до примирення; зів'яла релігійність знову відкриває для себе плідність Божих обітниць; навіть кам'яне серце може перетворитися на серце тілесне. Лише потрібно прислухатися до запрошення: «Прийди! Іди за мною!». І довіритися цьому погляду любові.
I стояння
Ісус засуджений на смерть
З Євангелії від Луки (23,13-16)
Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, Пилат промовив до них: «Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його. Та й Ірод ні, бо ж відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерті. Тож я його покараю і відпущу».
Цього не сталося. Він не звільнив Тебе. Але все могло піти інакше. Це драматична гра наших свобод. Та, за яку ти, Господи, нас так шануєш. Ти виявив довіру до Ірода, Пилата, друзів і неприятелів. Ти безповоротний у довірі, з якою віддаєш Себе в наші руки. З цього ми можемо черпати чудесні речі: звільняючи несправедливо звинувачених, поглиблюючи складність ситуацій, протидіючи судженням, які вбивають. Навіть Ірод мав можливість піти за святим неспокоєм, який притягнув його до Тебе, але не пішов, навіть тоді, коли нарешті опинився в Твоїй присутності. Пилат міг би звільнити Тебе: він уже виправдав Тебе. Але він цього не зробив. Хресна дорога, Ісусе, – це можливість, від якої ми вже занадто багато разів відмовлялися. Ми визнаємо це: полонені ролями, з яких ми не хотіли вийти, переймаючись незручностями, пов'язаними зі зміною напрямку. Ти все ще, мовчки, стоїш перед нами: в кожній сестрі і кожному братові, що піддаються осудам і передсудам. Повторюються релігійні аргументи, юридичні причіпки, уявний здоровий глузд, який не дає себе залучити в долю інших: тисячі причин тягнуть нас на бік Ірода, священників, Пилата і натовпу. Але все може відбуватися по-іншому. Ти, Ісусе, не вмиваєш рук. Ти досі любиш, мовчки. Ти зробив свій вибір, тепер наша черга.
Молімося, кажучи: Відчини моє серце, Ісусе
Коли маю перед собою когось, кого осуджують.
Коли моїми гарантіями є упередження.
Коли мене обумовлює закам’янілість.
Коли добро таємно приваблює мене.
Коли хочу бути сміливим, але боюся виправитися.
II стояння
Ісус бере на Себе хрест
З Євангелії від Луки (9,43-45)
І як усі дивувалися всьому, що Ісус чинив, він сказав до своїх учнів: «Затямте собі добре ці слова: Син Чоловічий має бути виданий у руки людям». Однак, вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися його спитати про це слово.
Місяцями, а може й роками, цей тягар лежав на Твоїх плечах, Ісусе. Коли Ти говорив про нього, Тебе ніхто не сприймав: непереможний опір, навіть лише перед припущенням. Ти не шукав його, але відчував, що хрест наближається до Тебе, дедалі виразніше. І якщо Ти прийняв його, то лише тому, що відчув не лише його тягар, але й відповідальність. Дорога Твого хреста, Ісусе, веде не тільки вгору. Це Твоє сходження до тих, кого Ти полюбив, до світу, який любить Бог. Це відповідь, взяття на себе відповідальності. Це коштує, як і найщиріші узи, найпрекрасніша любов. Тягар, який Ти несеш, розповідає про подих, який рухає Тобою, про Духа, «Який є Господом і життєдавцем». Хтозна, чому ми боїмося навіть запитати Тебе про це. Насправді, це ми захекані, намагаючись уникнути відповідальності. Достатньо було б не втікати, а залишитися: серед тих, кого Ти нам дав, у тих контекстах, в які Ти нас помістив. Зв'язати себе, відчуваючи, що тільки так ми перестаємо бути в'язнями самих себе. Егоїзм важчий за хрест. Байдужість важча, ніж ділення. Про це сповістив пророк: навіть і молодь утомлюється, знемагає, і юнаки-вояки підупадають, ті ж, що на Тебе уповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають (пор. Іс 40,30-31).
Молімося, кажучи: Господи, звільни нас від утоми
Якщо ми втомилися, дбаючи лише про себе.
Якщо нам здається, що ми не маємо сил посвятити себе іншим.
Якщо шукаємо відмовки, щоб уникнути відповідальності.
Якщо ми маємо таланти і вміння, які потрібно реалізувати.
Якщо наші серця все ще здригаються перед обличчям несправедливості.
III стояння
Ісус падає перший раз
З Євангелії від Луки (10,13-15)
«Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі! Та Тирові й Сидонові легше буде під час суду, ніж вам. Та й ти, Капернауме, невже піднімешся аж до неба? Аж до самого пекла провалишся!».
Це було наче першим доторком до дна, і з Твоїх вуст, Ісусе, пролунали суворі слова про ті місця, які були Тобі дуже близькими. Здавалося, що зерно Твого слова падає в порожнечу, як і кожен Твій жест визволення. Кожен пророк відчував, що падає в порожнечу невдачі, щоб потім далі поступати Божими дорогами. Твоє життя, Ісусе, є притчею: Ти ніколи не падаєш даремно на нашу землю. Навіть того першого разу розчарування незабаром змінилося радістю Твоїх учнів, яких Ти посилав: вони повернулися до Тебе з місії та розповідали Тобі про знаки Божого Царства. Тоді ти зрадів спонтанною, пронизливою радістю, яка спонукає підхоплюватися на ноги з заразливою енергією. Ти благословив Отця, Який приховує Свої задуми від учених і розумних, щоб відкрити їх малим. Також і хресна дорога прокладена по землі: великі відриваються від неї, вони хотіли б доторкнутися до неба. Натомість небо є тут, воно спустилося, його можна зустріти навіть падаючи, залишаючись на землі. Будівничі Вавилону кажуть нам, що не можна помилятися, а той, хто падає, пропав. Таким є будівельний майданчик пекла. Боже господарство, натомість, не вбиває, не відкидає мов непотріб, не розчавлює. Воно покірне, вірне землі. Твоя дорога, Ісусе, – це дорога Блаженств. Вона не руйнує, а плекає, відновлює, оберігає.
Молімося, кажучи: Нехай прийде Царство Твоє.
Для тих, хто переживає поразку.
На протидію економіці, яка вбиває.
Щоб повернути сили тому, хто впав.
У суспільство конкуренції та до тих, хто шукає перші місця.
До тих, хто лежить на пограниччі, кому здається, що його подорож завершена.
IV стояння
Ісус зустрічає Матір
З Євангелії від Луки (8,19-21)
Мати його й брати прийшли були до Нього, та через народ не могли до нього доступитись. Його повідомили: «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою». Він же у відповідь сказав їм: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують».
Твоя Мати там, на хресній дорозі: Вона була Твоєю першою ученицею. З делікатною рішучістю, зі своїм розумом, який береже і переосмислює у своєму серці, Твоя Мати присутня там. З тієї миті, як Їй було запропоновано прийняти Тебе у своєму лоні, Вона звернулась, навернулась до Тебе. Вона підкорила свої дороги Твоїм. Це не було зреченням, а постійним відкриттям, аж до самої Голготи: йти за Тобою означає відпустити Тебе; мати Тебе означає надати місце для Твоєї новизни. Кожна мати знає це: дитина дивує. Любий Сину, Ти визнаєш, що Твоя мати і брати – це ті, хто слухає і дозволяє себе перемінювати. Вони не говорять, а діють. У Бога слова – це вчинки, обітниці – дійсність: на хресній дорозі, Мати, Ти одна з небагатьох, хто пам'ятає про це. Тепер саме Син потребує Тебе: Він відчуває, що Ти не впадаєш у відчай. Він відчуває, що Ти й досі народжуєш Слово у своєму лоні. Ми теж, Ісусе, здатні йти за Тобою, породжені тими, хто пішов за Тобою. Ми теж приведені у світ вірою Твоєї матері та незліченних свідків, які народжують навіть там, де все говорить про смерть. Тоді, в Галилеї, вони хотіли бачити Тебе. Тепер, піднімаючись на Голготу, Ти шукаєш погляду тих, хто слухає і впроваджує в життя. Невимовне порозуміння. Нерозривний союз.
Молімося, кажучи: Ось моя мати.
Марія запитує і роздумує.
Марія виходить з дому й пускається швидко в дорогу.
Марія радіє і втішає.
Марія приймає та піклується.
Марія ризикує та захищає.
Марія не боїться суджень і нашіптувань.
Марія спрямовує і супроводжує.
Марія нічого не віддає смерті.
V стояння
Киринеєць допомагає Ісусові нести хрест.
З Євангелії від Луки (23,26)
І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.
Це не його ініціатива, його схопили. Симон повертався з роботи, і на нього поклали хрест засудженого. Він, можливо, мав потрібну фізичну форму, але, безумовно, його напрямок був іншим, його плани були іншими. І так можна натрапити на Бога. Хтозна чому, Ісусе, це ім'я – Симон з Киринеї – згодом стало незабутнім серед Твоїх учнів. На хресній дорозі їх не було, і нас також, а Симон був. Це справедливо і донині: поки хтось жертвує всього себе, можна бути деінде, навіть утікати, або ж бути залученим. Ми вважаємо, Ісусе, що ми пам'ятаємо ім'я Симона, бо ця несподівана подія змінила його назавжди. Він більше не переставав думати про Тебе. Він став частиною Твого тіла, безпосереднім свідком Твоєї відмінності від будь-якого іншого засудженого. Симон з Киринеї опинився з Твоїм хрестом на собі, не просячи про це, як з ярмом, про яке Ти колись говорив: «Ярмо моє солодке, тягар мій легкий» (пор. Мт 11,29). Навіть тварини працюють краще, якщо рухаються вперед разом. І Тобі, Ісусе, подобається залучати нас до Твоєї праці, щоб обробляти землю, щоби знову засіяти її. Ми потребуємо цієї дивовижної легкості. Нам потрібні ті, хто іноді зупиняє нас і кладе нам на плечі якусь частку реальності, яку потрібно просто нести. Можна працювати цілий день, але без Тебе він розсіюється. Даремно трудяться будівничі, даремно пильнує сторожа міста, якого Бог не збудував (пор. Пс 127). Ось: на хресній дорозі постає новий Єрусалим. І ми, подібно до Симона з Киринеї, змінюємо свою дорогу і трудимося разом з Тобою.
Молімося, кажучи: Зупини наш поспіх, Господи.
Коли прямуємо своїм шляхом, не бачати нічиїх облич.
Коли новини не зворушують нас.
Коли люди перетворюються в числа.
Коли ніколи не вистачає часу для слухання.
Коли поспішаємо, приймаючи рішення.
Коли не допускаємо зміни своїх планів.
VI стояння
Вероніка обтирає Ісусові обличчя
З Євангелії від Луки (9,29-31)
І коли Він молився, вигляд Його обличчя став інший, а одежа – біла та блискуча. І ось два мужі з Ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля, що, з'явившись у славі, говорили про Його смерть, якої Він мав зазнати в Єрусалимі.
Псалом 27
В твоєму імені серце моє каже: «Обличчя моє шукайте!»
Твоє обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого від мене.
У Твоєму обличчі, Ісусе, ми бачимо Твоє серце. Твоє рішення можна прочитати в Твоїх очах, воно закарбувалося в Твоєму обличчі, воно надає Твоїм рисам вираз уваги, яку не можна сплутати ні з чим. Ти помічаєш Вероніку, як і мене. Я шукаю Твого обличчя, яке говорить про Твоє рішення любити нас до останнього подиху: і також після нього, бо любов сильна, як смерть (пор. Пісня пісень 8,6). Тим, що змінює наші серця, є Твоє обличчя, в яке хочу вдивлятися і яке хочу берегти. Ти віддаєш себе нам, день за днем, в обличчі кожної людини, живій пам'ятці про Твоє втілення. Кожного разу, коли ми повертаємося до найменших, ми звертаємо увагу на Твої частини тіла, і Ти залишаєшся з нами. Таким чином Ти просвітлюєш наші серця і вираз обличчя. Замість того, щоб відкидати, ми тепер приймаємо. На хресній дорозі наше обличчя, як і Твоє, може врешті стати променистим і поширювати благословення. Ти закарбував у нас пам'ять про нього, передчуття Твого повернення, коли будеш впізнавати нас з першого погляду, одного за одним. Тоді, можливо, і ми уподібнимося до Тебе. І будемо віч-на-віч, у нескінченному діалозі, у близькості, від якої ніколи не втомимося, Божою родиною.
Молімося, кажучи: Викарбуй у нас спогад про Тебе, Ісусе.
Якщо наше обличчя безмовне.
Якщо наше серце відчужене.
Якщо наші жести вносять поділи.
Якщо наш вибір ранить.
Якщо наші проєкти виключають інших.
VII стояння
Ісус вдруге падає
З Євангелії від Луки (15, 2-6)
А фарисеї з книжниками нарікали: «Цей грішників приймає і їсть разом з ними». Тоді Ісус сказав до них цю притчу: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев'ятдесят дев'ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде? А, знайшовши, кладе її собі, радіючи, на плечі й, повернувшися додому, скликає друзів та сусідів і до них каже: “Радійте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась”».
Падати і підводитися, падати і знову підводитися. Так Ти вчив нас, Ісусе, розуміти пригоду людського життя. Людського, бо відкритого. Машинам ми не дозволяємо помилятися: ми очікуємо від них досконалості. Люди, з іншого боку, спотикаються, відволікаються, губляться. Але при цьому їм відома радість: радість нових початків, радість відродження. Люди не з'являються на світ механічно, а як витвір: ми є унікальними фрагментами, переплетенням благодаті та відповідальності. Ісусе, Ти став одним з нас, Ти не побоявся спіткнутися і впасти. Ті, хто соромиться цього, ті, хто виставляє напоказ свою непомильність, ті, хто приховує власні падіння і не прощає падінь інших, відрікаються від шляху, який Ти обрав. Ти, Ісусе, Господь радості. У Тобі ми всі віднайдені і приведені додому, як та овечка, що заблукала. Нелюдяною є та економіка, в якій дев'яносто дев'ять вартують більше, ніж один. Але ми побудували світ, який працює саме так: світ розрахунків і алгоритмів, холодної логіки і непримиренних інтересів. Закон Твого дому, Божественна економія, є іншою, Господи. Навернення до Тебе, що падаєш і підносишся, - це зміна курсу і зміна ритму. Навернення, яке повертає радість і веде нас додому.
Молімося, кажучи: Підведи нас, Господи, наше спасіння.
Ми – діти, які іноді плачуть.
Ми – підлітки, що почуваються невпевнено.
Ми – молодь, яку надто багато дорослих недооцінюють.
Ми – дорослі, які помилялися.
Ми – похилі віком, які ще прагнуть мріяти.
VIII стояння
Ісус зустрічає єрусалимських жінок
З Євангелії від Луки (23,27-31)
Ішов за Ним натовп людей великий і жінки, що плакали за Ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: «Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: “Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували”. Тоді почнуть вони горам казати: “Впадьте на нас!” – і горбам: “Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?”».
Ти завжди, Ісусе, вбачав у жінках особливу співзвучність із Божим серцем. Ось чому серед великого натовпу людей, які того дня змінили свій напрямок і пішли за Тобою, Ти одразу помітив жінок і ще раз встановив з ними особливе порозуміння. Місто є іншим, коли його мешканців носять у лоні, коли годують грудьми його дітей: словом, коли знають не лише реєстри, а проживають речі зсередини. Жінкам, які з обов'язку виконують обряд співчуття, Ти влучаєш у саме серце. У серці, справді, пов'язуються події, народжуються думки та рішення. «Не плачте наді мною». Боже серце вболіває за Його народ, Він народжує нове місто: «Плачте над собою і над дітьми вашими». І справді, існує плач, в якому все відроджується. Однак потрібні сльози переосмислення, яких не треба соромитися, які не треба замикати в приватній сфері. Наше зранене співіснування, Господи, в цьому фрагментованому світі потребує щирих сліз, а не принагідних. Інакше збудеться те, що передбачали апокаліптики: ми нічого не породжуємо, а тоді все зруйнується. Натомість віра пересуває гори. Гори і пагорби не падають на нас, але посеред них відкривається дорога. Це Твоя дорога, Ісусе: дорога в гору, на якій апостоли покинули Тебе, але Твої учениці – матері Церкви – пішли за Тобою.
Молімося, кажучи: Ісусе, даруй нам материнське серце.
Ти наповнив історію Церкви святими жінками.
Ти відкинув нахабство й домінування.
Ти зібрав і втішив материнські сльози.
Ти ввірив жінкам послання воскресіння.
Ти натхнув у Церкві нові харизми та форми чутливості.
IX стояння
Ісус падає втретє
З Євангелії від Луки (7,44-49)
[Ісус] промовив до Симона: «Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить». Потім сказав до жінки: «Прощаються тобі гріхи». І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою: «Хто це такий, що й гріхи відпускає?».
Не раз чи два, Ісусе: Ти падаєш знову. Ти падав ще в дитинстві, як кожна дитина. Так Ти зрозумів і прийняв нашу людську природу, яка падає і знову падає. Якщо гріх віддаляє нас, то Твоє безгрішне життя наближає Тебе до кожного грішника, нерозривно єднає Тебе з його падіннями. А це спонукає до навернення. Скандал для тих, хто віддаляється від інших і від самого себе. Скандал для тих, хто живе, роздираючись надвоє, між тим, яким повинен би бути, і тим, яким є насправді. У Твоєму милосерді, Ісусе, падає будь-яке лицемірство. Маски, красиві фасади більше не потрібні. Бог бачить серце. Він любить серце. Він розігріває серце. І тому Ти піднімаєш мене і знову відправляєш в дорогу ніколи не протоптаними стежками, відважними, великодушними. Хто ж Ти, Ісусе, що прощаєш також і гріхи? Знову опинившись на землі, на хресній дорозі, ти є Спасителем цієї нашої землі. Ми не тільки живемо на ній, але й зліплені з неї. Ти, на землі, і далі ліпиш нас, як вправний гончар.
Молімося, кажучи: Ми – глина в Твоїх руках.
Коли здається, що неможливо змінити певні речі, нагадай нам:
Коли не проглядається завершення конфліктів, нагадай нам:
Коли технології зроджують ілюзію всемогутності, нагадай нам:
Коли успіх відриває нас від землі, нагадай нам:
Коли більше переймаємося зовнішністю ніж серцем, нагадай нам:
X стояння
З Ісуса здирають одяг
З Книги Йова (1,20-22)
Устав Йов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!». У всьому тому не согрішив Йов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.
Не Ти роздягаєшся, Тебе роздягають. Різниця очевидна для всіх нас, Ісусе. Тільки той, хто нас любить, може прийняти нашу наготу в свої руки і в свій погляд. Натомість ми боїмося поглядів тих, хто нас не знає і вміє лише володіти. Ти роздягнений і виставлений на загальний огляд, але навіть приниження Ти перетворюєш на близькість. Ти хочеш об'явити себе близьким навіть тим, хто Тебе знищує, Ти дивишся на тих, хто Тебе роздягає, як на улюблених людей, яких Отець дав Тобі. Тут є щось більше, ніж терпеливість Йова, навіть більше, ніж його віра. У тобі є Наречений, який дозволяє взяти себе, доторкнутися до себе і все перетворює на добро. Ти залишаєш нам свій одяг, як реліквії довершеної любові. Вони в наших руках, бо Ти був серед нас, Ти був з нами. Ми зберегли Твій одяг, а тепер кидаємо за нього жереб, але жереб тут сприятливий не для когось одного, а для всіх. Ти знаєш нас одного за одним, щоб спасти всіх, всіх, всіх. І якщо сьогодні Церква постає перед Тобою, як розірваний плащ, навчи нас заново виткати наше братерство, засноване на Твоєму дарі. Ми – Твоє тіло, Твій неподільний хітон, Твоя Наречена. Ми є цим разом. Для нас жереб випав на чудове місце, наша спадщина прекрасна (пор. Пс 16,6).
Молімося, кажучи: Даруй Церкві Твоїй мир і єдність.
Господи Ісусе, що бачиш поділеними своїх учнів.
Господи Ісусе, що носиш на собі рани нашої історії.
Господи Ісусе, що знаєш крихкість нашої любові.
Господи Ісусе, що хочеш, щоб ми були членами Твого тіла.
Господи Ісусе, зодягнений у туніку милосердя.
XI стояння
Ісус прибитий до хреста
З Євангелії від Луки (23,32-34)
З Ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там Його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять».
Ніщо не лякає нас більше, ніж знерухомленість. А Ти прибитий, знерухомлений, скутий. Але Ти разом з іншими: ніколи не самотній, рішучий у тому, щоб також і на хресті об'явити Себе, як Бога-з-нами. Об'явлення не зупиняється, воно не розпинається. Ти, Ісусе, показуєш нам, що за будь-яких обставин є вибір, який потрібно зробити. У цьому полягає запаморочливість свободи. Навіть на хресті Ти не нейтралізований: Ти вирішуєш, заради кого Ти там. Ти звертаєш увагу на одного і на іншого з тих, хто розіп'ятий разом з тобою: Ти пропускаєш повз вуха образи одного й приймаєш прохання іншого. Ти приділяєш увагу тим, хто розпинає Тебе і вмієш прочитати серце того, хто не відає, що чинить. Ти приділяєш увагу небу: Ти хотів би, щоб воно було яснішим, але Ти прориваєшся крізь бар'єр темряви світлом заступництва. Прибитий цвяхами, Ти заступаєшся: Ти стаєш між сторонами, між протилежностями. І ведеш їх до Бога, бо Твій хрест руйнує стіни, списує борги, касує присуди, встановлює примирення. Ти – справжній Ювілей. Наверни нас до себе, Ісусе, що бувши розіп'ятим, можеш усе.
Молімося, кажучи: Навчи нас любити.
Коли ми сильні, і коли здається, що вже не маємо сили.
Коли ми знерухомлені правилами чи несправедливими рішеннями.
Коли нам протистоять ті, хто не хоче істини та справедливості.
Коли маємо спокусу впасти у відчай.
Коли кажемо: «Тут вже неможливо щось зробити».
XII стояння
Ісус вмирає на хресті
З Євангелії від Луки (23,45-49)
Затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!». Сказавши це, Він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведний». Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Усі ж Його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за Ним з Галилеї, дивилися на це.
Де ми перебуваємо на Голготі? Під хрестом? Десь неподалік? Далеко? Чи, можливо, як і апостоли, ми вже не там. Ти віддаєш дух, і цей подих, останній і перший, вимагає лише бути прийнятим. Господи Ісусе, направ наші шляхи до Твого дару. Не дозволь, щоб Твій подих життя розвіявся. Наша темрява шукає світла. Наші храми прагнуть залишатися назавжди відчиненими. Тепер Святий більше не перебуває за завісою: Його таємниця запропонована всім. Її відчуває солдат, який спостерігаючи зблизька за тим, як Ти вмираєш, розпізнає нову силу. Це розуміє натовп, який кричав проти Тебе: раніше далекий, тепер зустрічає видовище небаченої любові, краси, яка спонукає повірити знову. Тим, хто дивиться як Ти помираєш, Господи, Ти даєш час повернутися, б'ючи себе в груди: б'ючи по серцю, щоб розбити його закам'янілість. Нам, Ісусе, які все ще часто спостерігають за Тобою здалеку, дай, щоб ми жили, пам'ятаючи про Тебе, щоб одного дня, коли Ти прийдеш, щоб також і смерть застала нас живими.
Молімося, кажучи: Прийди, Духу Святий!
Ми трималися здаля від Господніх ран.
Маючи перед собою упалого брата, ми відвертали свій погляд.
Милосердні і вбогі духом здаються тими, хто зазнав поразки.
Віруючі і невіруючі стоять перед розп’яттям.
Увесь світ шукає нового початку.
XIII стояння
Ісуса знали з хреста
З Євангелії від Луки (23,50-53a)
І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, – людина добра й праведна, що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса. Зняв він Його з хреста.
Твоє тіло нарешті в руках доброї і праведної людини. Ти оповитий сном смерті, Ісусе, але Тобою зайнялося живе серце, яке зробило свій вибір. Йосип не був з тих, хто говорить і не робить. «Він не пристав був до їхньої ради, ані вчинків», – каже Євангелія. І це добра новина: Тебе, Ісусе, обіймає хтось, хто не обійняв загальну думку. Тобою займається той, хто взяв на себе свою відповідальність. Перебуваючи на колінах Йосифа з Ариматеї, який «очікував Божого Царства», Ти Ісусе, на своєму місці. Ти на своєму місці серед тих, хто ще надіється, серед тих, хто не змирився з думкою, що несправедливість неминуча. Ти розриваєш ланцюг невідворотного, Ісусе. Ти розбиваєш прояви автоматизму, що руйнує спільний дім і братерство. Ти даєш тим, хто очікує Твого Царства, відвагу предстати перед владою: як Мойсей перед фараоном, як Йосиф з Ариматеї перед Пилатом. Ти наділяєш нас великою відповідальністю, робиш нас відважними. Так, Ти помер, але далі царюєш. І для нас, Ісусе, служити Тобі означає царювати.
Молімося, кажучи: Служити Тобі означає царювати.
Годуючи голодних.
Напоюючи спраглих.
Зодягаючи нагих.
Приймаючи чужинців.
Відвідуючи хворих.
Відвідуючи в’язнів.
Ховаючи померлих.
XIV стояння
Ісус покладений до гробниці
З Євангелії від Луки (23,53b-56)
Обгорнувши Його в полотно, він поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав. День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса. Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.
Серед системи, яка ніколи не зупиняється, Ісусе, Ти переживаєш свій суботній день. Його проживають також жінки, яким пахощі та миро вже хотіли б промовляти про воскресіння. Навчи нас не робити нічого, коли від нас вимагається лише чекати. Навчи нас жити згідно з ритмами землі, які не піддаються штучному впливові. Покладений у гробі, Ісусе, Ти поділяєш стан, в якому перебуваємо всі ми, і сягаєш глибин, які дуже нас лякають. Бачиш, як ми втікаємо від них, помножуючи нашу активність. Ми часто ходимо по колу, але день суботній сяє своїм світлом: він навчає нас і вимагає відпочинку. Божественне життя, життя по-людськи, те, що знає спокій суботнього дня. «Всі вони будуть сидіти спокійно під виноградною лозою і під смоківницею, і ніхто вже не лякатиме їх» (Міх 4,6), – пророкував Міхей. Йому вторить Захарія: «Того дня – Господнє слово – кожен запросить ближнього свого під виноградну лозу свою і під смоківницю свою» (Зах 3,10). Ісусе, що здаєшся сплячим серед бурхливого світу, приведи всіх нас до суботнього миру. Тоді все творіння постане перед нами дуже красивим і добрим, призначеним для воскресіння. І запанує мир у Твоєму народі та між усіма народами.
Молімося, кажучи: Нехай зійде Твій мир.
На землю, повітря та воду.
На праведних і неправедних.
На тих, хто непомітний і позбавлений голосу.
На тих, хто не має ні влади, ні грошей.
На тих, хто чекає праведного Паростка.
Заключна молитва
«“Laudato si’, mi’ Signore”, (Славен будь, о мій Господи) співав святий Франциск з Ассізі. У цій прекрасній пісні він нагадував нам про те, що наша спільна домівка є також немовби нашою сестрою […]. Ця сестра протестує через лихо, яке ми їй коїмо» (Laudato si’, 1-2).
«“Він полюбив нас”, – пише святий Павло, говорячи про Христа […], що допомогти нам відкрити, що від цієї любові ніщо “ніколи не зможе нас відлучити”» (Dilexit nos, 1).
Ми пройшли Хресною дорогою; ми повернулися до любові, від якої ніщо не може нас відлучити. Тепер, коли Цар спить, а на всю землю спускається велика тиша, ми, повторюючи слова святого Франциска, просімо про дар навернення серця.
О, Всевишній Преславний Боже,
освіти темряву мого серця.
Дай мені, Господи, істинну віру,
світлу надію,
досконалу любов
і глибоку покору.
Дай мені, Господи, розуміння і пізнання,
щоб я виконав Твою святу та істинну волю. Амінь.
