Зло вже переможене, Господь крокує з нами. Великодня проповідь Папи 2025
Вже ніч, коли пасхальна свічка повільно наближається до вівтаря. Вже ніч, коли спів гімну відкриває наші серця для піднесеної радості, бо земля «залита сяйвом великим: світло вічного Царя здолало пітьму світу» (Пасхальне послання). Саме в останні години ночі відбуваються події, про які розповідає щойно проголошене читання з Євангелії (пор. Лк 21,1-12): запалюється божественне світло Воскресіння, і Господня Пасха настає тоді, коли сонце ось-ось має зійти; в перших променях світанку видно, що великий камінь, покладений на гробницю Ісуса, відвалений, а кілька жінок приходять туди в жалобних серпанках. Темрява огортає розгубленість і страх учнів. Усе відбувається вночі.
У такий спосіб Пасхальне чування нагадує нам, що світло Воскресіння крок за кроком освітлює шлях, без галасу вривається в темряву історії, ненав'язливо сяє в наших серцях. І йому відповідає смиренна віра, вільна від будь-якого тріумфалізму. Господня Пасха – це не видовищна подія, якою Бог самостверджується і примушує нас повірити в Нього; вона не є метою, яку Ісус досягає легким шляхом, оминаючи Голготу; і також ми не можемо переживати її легковажно і без внутрішніх вагань. Навпаки, Воскресіння подібне до маленьких паростків світла, які потроху пробиваються, не здіймаючи галасу, іноді ще під загрозою ночі та недовірʼя.
Цей Божий «стиль» звільняє нас від абстрактної релігійності, введеної в оману думкою, що Господнє воскресіння вирішує все магічним чином. Це далеко не так: ми не можемо святкувати Пасху, не продовжуючи рахуватися з ночами, які носимо в своєму серці, і тінями смерті, які часто нависають над світом. Христос переміг гріх і знищив смерть, але в нашій земній історії сила Його Воскресіння все ще сповнюється. І це сповнення, як маленький паросток світла, довірено нам, щоб ми його берегли й допомагали йому зростати.
Браття й сестри, ось заклик, який ми повинні відчувати в собі, особливо в Ювілейному році: подбаймо, щоб надія Пасхи проростала в нашому житті та у світі!
Коли ми все ще відчуваємо тягар смерті у своєму серці, коли бачимо, як тіні зла й далі гучно крокують світом, коли відчуваємо, як рани егоїзму чи насильства обпікають наше тіло і наше суспільство, не падаймо духом, повертаймося до звіщення цієї ночі: світло поволі засяє, хоча ми перебуваємо в темряві; на нас чекає надія нового життя і світу, нарешті визволеного; новий початок може застати нас зненацька, навіть якщо іноді нам здається, що це неможливо, тому що Христос переміг смерть.
Ця звістка, яка робить серце широким, наповнює нас надією. Бо у Воскреслому Ісусі маємо впевненість того, що наша особиста історія та шлях людства, хоч ще й занурені в ніч, де світло здається тьмяним, перебувають у Божих руках; і Він, у своїй великій любові, не дозволить, щоб ми похитнулися, і не дозволить, щоб останнє слово залишилося за злом. Водночас, ця надія, яка вже сповнилася в Христі, залишається для нас метою, яку ми повинні досягти: вона була ввірена нам, щоб ми могли стати її вірогідними свідками і щоб Боже Царство проклало дорогу в серця людей сьогодення.
Як нагадує нам святий Августин, «воскресіння Господа нашого Ісуса Христа знаменує нове життя всіх, хто вірує в Нього; і цю таємницю Його смерті і воскресіння ви повинні глибоко пізнати й відтворювати в своєму житті» (Проповідь 231, 2). Відтворювати Пасху в нашому житті і ставати посланцями надії, будівничими надії, в той час, коли над нами ще й досі віє чимало вітрів смерті.
Ми можемо зробити це нашими словами, нашими малими щоденними жестами, нашими рішеннями, натхненими Євангелієм. Усе наше життя може бути присутністю надії. Ми хочемо бути присутністю надії для тих, кому бракує віри в Господа, для тих, хто заблукав, для тих, хто опустив руки або зігнувся під життєвими тягарями; для тих, хто самотній або замкнений у своєму горі; для всіх убогих і пригноблених на землі; для жінок, яких принижують і вбивають; для дітей, які не народилися і для тих, які зазнали насильства; для жертв війни. Усім і кожному несімо надію Пасхи!
Тут я хотів би згадати про містичку з ХІІІ століття, Гадевійх з Антверпена, яка, натхнена Піснею Пісень, описуючи страждання, спричинені відсутністю коханого, призиває повернення любові, щоб, як каже, «пітьма моя стала поворотним моментом».
Воскреслий Христос є остаточним поворотним моментом в історії людства. Він – надія, яка не згасає. Він – любов, яка нас супроводжує і підтримує. Він – майбутнє історії, остаточна мета, до якої ми прямуємо, щоб бути прийнятими в те нове життя, в якому Сам Господь витре кожну нашу сльозу, «і не буде більше ні смерті, ні плачу, ні скорботи» (Одкр 21,4). І цю пасхальну надію, цей «поворотний пункт серед темряви», ми повинні сповіщати всім.
Сестри, браття, пасхальний період – це пора надії. «Ще є страх, ще є болюче усвідомлення гріха, але є також світло, яке пробивається. [...] Пасха приносить добру новину про те, що хоча здається, що в світі все погіршується, зло вже переможене. Пасха дозволяє нам стверджувати, що хоча Бог здається дуже далеким, а ми залишаємося поглинутими багатьма маленькими речами, наш Господь ступає дорогою разом з нами. [...] Є багато променів надії, які проливають світло на дорогу нашого життя» (Генрі Ноуен, Молитви з тиші. Шлях надії).
Вивільнімо простір для світла Воскреслого! І станемо будівничими надії для світу.
