Номаделфія в Танзанії: братерство без кордонів
Олена Комісаренко
У попередніх випусках ми вже мали нагоду познайомитися з Номаделфією, італійською спільнотою, що народилася як відповідь на соціальні рани ХХ століття та прагне жити Євангелієм у його повноті. Ми простежили шлях її формування: від харизми отця Дзено Салтіні до унікальної моделі суспільного життя, в якій братерство замінює ринкові відносини, а довіра – правові механізми. Ми побачили, як ці принципи реалізуються в родинних структурах, в праці, молитві та освіті. Зокрема, у попередньому випуску ми заглибилися в шкільну модель Номаделфії як простір формування серця, а не лише інтелекту.
Цього разу пропонуємо розширити погляд та звернути увагу на те, як цей дух виходить за межі самої спільноти в Італії, бо братерство не обмежується простором. Воно прагне зустрічі і саме тому вирушаємо до Танзанії, де Номаделфія відкриває нову сторінку свого життя – місію, що починається з довіри, супроводжується молитвою і веде туди, де Євангеліє стає плоттю серед іншого народу.
Витоки: зустріч, що відкрила шлях
Початок місії Номаделфії в Танзанії не був результатом довгого планування чи стратегії. Все зародилося з, на перший погляд, випадкової зустрічі. Низка подій, знайомств та розмов, які згодом виявилися зовсім не випадковими. Протягом шести років зріли діалог та остаточне рішення. Федеріко, Маріо та Анджела стали тими, хто прийняв виклик від імені всієї спільноти. Для них це не було особистим вибором. Вони вирушили не як окремі місіонери, а як жива частина громади, що промовляє не від себе, а від імені Номаделфії. Їхня відвага була плодом віри, народженої у тиші спільної молитви. Дорога була різною для кожного. Маріо зізнавався, що мріяв про місію ще з дитинства, і, зустрівши Номаделфію, зрозумів, до чого його кличе Господь. Федеріко залишав удома дружину та вісьмох дітей, сповнений тривог і запитань. Усі разом вручили цей шлях у Божі руки, не знаючи, яким він буде, але з вірою, що кожен крок має сенс.
Відповідь на поклик, що не має карти
Усі сумніви, всі природні людські побоювання стали частиною дороги. Внутрішні голоси, що запитували: «Як буде розвиватись місія? Коли?» – були прийняті з довірою. У таких моментах духовний супровід з боку спільноти та нинішнього настоятеля, який продовжує харизму отця Дзено, давав сили, бо головним не було передбачити результат, а залишатися вірним покликанню.
Жити поруч означає увійти у спільний ритм, прийняти чужу культуру не як екзотику, а як місце Божої присутності. Бути родиною у місці, де родинна стабільність часто під загрозою. Бути спільнотою там, де індивідуалізм ще не витіснив взаємну підтримку, але де й матеріальна вбогість ставить важкі виклики.
Регіон Руква – саме тут, поруч із бенедиктинським монастирем Мвімва, розташувалася невелика спільнота Номаделфії. Це не окреме поселення ззовні, а інтеграція в життя місцевого середовища. Сім’я місіонерів, яка представляє Номаделфію, проживає в простому будинку, разом із місцевими на тій же землі, в тому ж кліматі, з тими самими труднощами.
Вони живуть у дусі Номаделфії. День починається з молитви, як у їхній рідній спільноті в Італії. Вони працюють разом з мешканцями села на полях, у майстернях та у школах. Спільнота підтримує розвиток мікропроєктів, зокрема у сфері дрібного землеробства, тваринництва та переробки продукції. У межах партнерства з місцевим католицьким парафіяльним осередком вони проводять зустрічі з молоддю, навчання грамотності, допомагають з харчуванням для школярів та підтримкою малозабезпечених родин, а також долучаються до програм гігієнічної освіти, організованих монастирем.
Спільна освіта – не школа, а простір формування
Зі шкільною системою в регіоні ситуація залишається складною, тому що бракує підручників, парти часто ламаються, а класи зазвичай переповнені. Але номадельфійці не беруть на себе функцію викладачів у класичному розумінні. Їхня мета бути поруч з учнями, вчителями та батьками. Вони організовують позакласні зустрічі, де діти мають змогу читати, малювати, творити та ставити запитання.
Один із напрямків полягає в просуванні ідеї сімейної школи, тобто освіти як середовища підтримки, а не змагання. Діти, які приходять на ці заняття, часто не мають домашньої підтримки не тому, що батьки не дбають, а тому що працюють на виснажливих роботах. Спільнота намагається дати кожній дитині досвід відчуття того, що вона важлива, що вона є даром.
Молитва та духовне життя: джерело сили
Особливістю місії Номаделфії є те, що вона глибоко духовна. Щоденна молитва не переривається, навіть якщо вона не має храмових стін. Під деревом, на порозі хати, під зоряним небом Танзанії, вся земля стає місцем зустрічі з Богом. Ці молитви часто відбуваються спільно з місцевими мешканцями. Африканська духовність, з її відкритістю, стає частиною італійської молитви.
Станом на сьогодні спільнота в Танзанії залишається невеликою, одна родина, з періодичним приїздом інших членів Номаделфії для підтримки. Ще не має великих будівель, школи чи центру, але вже є присутність, а це головне. Спільнота в Італії продовжує духовно підтримувати цю ініціативу через молитву, обміни та збори пожертв. Молодь Номаделфії готується до майбутніх поїздок, вивчає культуру Танзанії, історію регіону та мову.
Місія Номаделфії в Танзанії є живим свідченням того, що братерство здатне долати будь-які географічні чи культурні межі й ставати способом життя. Те, що виникло з внутрішнього поклику та спільної молитви, вилилось у присутність, яка слухає і служить. У цій простій, але глибокій ініціативі розкривається сила Євангелія, що набирає конкретних форм у житті іншого народу. Серед африканської землі, у щоденних зусиллях і надіях, зростає нове братерство, де кожна людина має цінність, а спільне життя стає джерелом взаємного збагачення. Це не гучний проєкт, а радше маленьке зерно, посіяне з довірою. Саме тому воно дає плід.
У наступному випуску ми звернемося до іншого обличчя братерства – того, що народжується у час страждання й війни. Поглянемо, як Номаделфія простягає руку підтримки українцям. Як спільнота з Італії стала знаком надії для наших співвітчизників? Як духовна близькість долає відстані?
